Американський тенісист поспілкувався з журналістами після виходу до фіналу на турнірі ATP 1000 у Монреалі
– Ще один фінал тут, у Канаді. Чи радієте ви можливості захистити титул, який ви здобули торік у Торонто, цього разу в Монреалі?
– Так, звісно. Я дуже радий опинитися в такій позиції. Відчуваю, що цей рік для мене був справжніми американськими гірками, тож те, що останніми тижнями мені вдалося знайти певну стабільність і тепер я граю тут за титул, – дуже важливо.
– Перш за все, ви в порядку? Чи не завадило вам ушкодження наприкінці матчу?
– Ні, взагалі. Просто трохи крові. Я до такого звик. Нічого серйозного.
– Вітаю з перемогою. Ви вийшли до фіналу в Монреалі, не програвши жодного сету цього тижня. Чи можна сказати, що шлях до фіналу був легким? Можливо, коли ви починали турнір, то не очікували, що дійдете до фіналу, не віддавши жодного сету й доволі легко виграючи матчі?
– Ні, зовсім ні. І я вважаю, що було б неповагою казати, ніби якийсь із цих матчів був легким. Думаю, у різних відрізках матчів я точно опинявся у дуже складному становищі, особливо в третьому раунді проти Дженсона Бруксбі та Жуана Фонсеки. Те, що мені вдалося завершити ці матчі у двох сетах, було дуже важливо. Але цей турнір зовсім не був легким і нічого мені просто так не давалося. Очевидно, що минулого року мій шлях до фіналу був іншим: тоді я виграв кілька матчів із рахунком 7:6 у третьому сеті. І, певною мірою, добре відчувати такі моменти, коли ти притиснутий до стіни й уже пройшов серйозне випробування перед фіналом. Зрештою, фінал тоді також завершився тай-брейком у третьому сеті. З іншого боку, коли ти граєш багато матчів, чим швидше тобі вдається залишити корт, тим у кращому фізичному стані ти підходиш до фіналу. Тож тут, безумовно, є свої плюси й мінуси.
– Вітаю, Бене. Хотів запитати про момент, коли ви врізалися у стіну й побачили кров. Чи була частина вас, яка подумала: “Можливо, варто було грати обережніше, враховуючи рахунок”? Чи ви завжди граєте на повну незалежно від рахунку?
– Ні, я взагалі про це не думав.
– Тепер у фіналі на вас чекає Брендон Накашима. Ви вже грали проти нього. Ви виграли всі ваші матчі, але в багатьох із них сет доходив до тай-брейка. Яку загрозу він становить для вас?
– Він чудовий гравець. З кожним роком його гра стає дедалі кращою. Його форхенд перетворився на величезну зброю. Його подача завжди була дуже серйозною зброєю. У нього чудовий бекхенд світового класу, один із найкращих у світі, і він здатний грати по всьому корту. Цього тижня він грає чудово, сьогодні проти Ходара показав видатний рівень, і на будь-якому покритті з ним потрібно рахуватися. Тож думаю, це буде чудовий матч. Думаю, це буде справжня битва, і я дуже на неї чекаю. Думаю, для вболівальників це буде чудове протистояння у фіналі цього турніру. Його стиль трохи відрізняється від стилю деяких інших суперників, з якими я грав цього тижня.
– Бене, на початку цього тижня ми говорили з вами про можливість залишити спадщину тут, у Канаді. Ви не хотіли забігати надто далеко вперед. Тепер, коли до захисту титулу вам залишилася одна перемога, наскільки особливим для вас було б виграти турнір два роки поспіль і захистити свій перший титул на “Мастерсі”?
– Думаю, так, це було б дуже круто, не знаю, що тут ще можна додати. Мені подобається виступати на високому рівні на пізніх стадіях турнірів. Саме там я хочу бути – незалежно від того, де це відбувається: на турнірі категорії 250, 500, Мастерс чи, очевидно, на турнірах Grand Slam, які є головною метою. Але для мене дуже особливо через рік знову опинитися тут і мати можливість підтвердити свій торішній результат. І, звісно, я викладу на корті всі сили.